Державні та народні свята

15 лютого Ісус Христос у віці сорока днів від народження був принесений до Єрусалимського храму. Його матері, як і будь-якій жінці, закон церковний забороняв уходити до храму. А вже після того, як необхідний термін вийде, мати повинна принести до храму жертву — дві горлиці та два голубенятка. Коли мати Ісуса Христа прийшла до храму разом із Йосипом і маленьким Ісусом, туди ж навідався праведний старець Симеон. Йому було откровения, що він не помре до тих пір, аж поки не побачить Спасителя. Симеон узяв дитину па руки й благословив її. Там же, у храмі, була того дня й Анна Пророчиця. Вона також дарувала своє благословення Сину Божому.

За народними уявленнями, літо зустрічається з зимою два рази на рік: на день святої Анни (3 грудня) й на день Стрітенвя.

Зиму, стару, сиву й зігнуту, попід руки веде Дід Мороз. Натомість літо — весела вродлива дівчина. У зими одяг подертий, хустка на голові в дірках, торба за плечима порожння, а в літа одяг новий, гарний, квітами мережаний, а в руках — сніп пшениці.

 Це свято має й іншу назву — Богоявления. Може виникнути закономірне запитання: чому Богоявленням названий не день народження Ісуса Христа, а саме цей день. Відповідь проста: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду.

На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства.

Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.

До речі, усі більш-менш значні церковні свята .....

Ось і добігають кінця тривалі зимові свята українців. Напередодні Водохреща - святкуємо «Голодну кутю» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.

По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і палицями б'ють знадвору в причільний кут, примовляючи:

Тікай, кутя, із покуття,
а узвар — іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
а «дідух» — на теплий дух,
Щоб покинути кожух!

Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запорожці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це .....

Щедрий вечір, уособлює залишок дохристиянського звичаю, що за християнським календарем збігається з днем преподобної Меланії. Цього дня батько ховається від своїх дітей за символом багатства та щедрості — за пирогами.

Діти повинні вдавати, що в цю мить батька не бачать — так велить традиція. Вони мусять запитувати в матері, де ж тато подівся. А "здивована" мати бажає, аби й наступного року діти за пирогами батька не помітили.

Після цього госдодар хреститься та запрошує родину до Столу — до щедрої куті.

Для дівчат одна з найважливіших цього вечора справ поворожити. Здебільшого ворожать так само, як і на Анд-рія: бігають запитувати ім’я в першого стрічного; кидають чобіт через плече — куди носком буде звернений, у той бік і заміж дівчині йти; навпомацки лічать кілки в огорожі, на якій зупиняться — прикрашають, а потім роздивляються, чи гарного "нареченого" собі вибрали, тощо.

За легендою, цієї ночі .....

У будинку на підлогу сипали зерно, клали шматочок глини, наливали в блюдце воду, поруч ставили дзеркало. Впускали півня і стежили за ним. Якщо він клював зерно - бути дівчині за багатим, якщо підходив до глини - не минути біди, пив воду - чоловік виявиться п'яницею, якщо ж підходив до дзеркала - наречений виявиться безпутнім гультіпакою.

Ворожіння на мисці з водою

В блюдце, або неглибоку миску, наливали воду. Миску залишали на ганку на всю новорічну ніч. Вранці роздивлялися: лід здибився - рік буде добрим, лід застиг - рік буде спокійним, лід застиг хвилями - буде і горе, і щастя; а якщо вода вимерзла - рік буде

Ворожіння на ...

7 січня. Серед усіх свят Різдво у народній традиції святкується, мабуть, з найбільшим розмахом. Хоч православна церква по значимості ставить Різдво швидше на друге місце, більше шануючи Воскресіння Христове, але український народ веселиться і розважається найщиріше і найяскравіше саме у сувору зимову пору.

Може це пов'язане з тим, що Різдво припадає на зимову пору, коли наші пращури не мали невідкладних сільськогосподарських справ; може в дні лютих і загрозливих морозів і вітрів хочеться протиставити їм безтурботні веселощі; може простий люд з більшою щирістю радів народженню Христа, ніж Воскресінню, якому передували страждання і смерть на хресті; може свій вплив мало те, що Різдво чітко "закріплене" у календарі, тоді як дата свята Воскресіння "плаває". Якийсь вплив могла мати і новітня історія: в роки атеїстичної боротьби з християнськими святами "замаскувати" різдвяні веселощі під зустріч Нового року було легше, ніж видавати Великдень за прояви братання всіх трудящих у травневі дні і святкування великої Перемоги.

Із православним Різдвом Христовим пов'язано багато легенд. Відомо, що першими .....

Після переходу ПЦУ та УГКЦ на новоюліанський календар дати багатьох свят зазнали змін і тепер їх святкують на 13 днів раніше. 

6 грудня - День святого Миколая

Дуже давно в місті Мірра (Італія) жив хлопець на ім’я Миколай. Він був єдиною дитиною в дуже багатій родині, але батьки померли рано. Тому Миколай став відлюдником, мрійником, звернувся до вивчення наук. Легенда розповідає, що одного разу Миколай дізнався, що на околиці міста живе бідна дівчина, яка не може вийти заміж тільки тому, що не має посагу. Хлопець вирішив зарадити біді дівчини. Уночі він прийшов у її дім і непомітно підкинув пакунок із необхідною сумою грошей їй у вікно.

Ясна річ, бідна дівчина вирішила, що це втручання неземних сил, і містом поширилася чутка, що янгол спустився з неба й допоміг закоханим. Це була пайщасливіша подія в житті Миколая, він зрозумів, що його призначення — робити добро.

Ще багато добрих справ зробив Миколай, і весь час він ховався, не виказував свого імені, а місто дивувалося все більше. Але люди дуже цікаві, тому й вистежили хлопця. Коли вони дізналися, хто насправді цей добродій, то зробили його своїм єпископом. По смерті він був канонізований. За переказами, навіть його святі останки мають надзвичайні властивості: вони зберігаються нетлінними й виробляють чудесне мирро, від якого багато людей зцілилися.