думи

Слово «дума» часто зустрічається у давньоукраїнських рукописних джерелах на означення думки, мислення. Лише згодом воно набуло дещо іншого значення (змісту) і ним став визначатися жанр епічного поетичного твору, епічної пісні героїчного плану. Хоч ті думи, що збереглися до наших днів, виникли, очевидно, приблизно у 15 столітті, оскільки відтворені в них історичні події не виходять за межі 15—18 ст., незаперечним є факт, що до того українці вже мали досить розвинутий героїчний епос, який ліг в основу виникнення дум. У літописах неодноразово згадується про княжих співців-поетів, що складали пісні на честь героїв, у своїх творах возвеличували подвиги князів і дружини.

 

Загальновідомо, що пісенно-епічна традиція українців сягає значно далі залишених нам історією збережених текстів.

Первісно слово «дума» вживалось для означення жанру пісні на честь померлого чи загиблого лицаря — саме в такому значенні воно вживається у писемних пам’ятках 16 століття. Відтоді збереглися не лише окремі згадки про те, що українці виконували думи, а й описи манери їх виконання з вказівкою на те, що вони супроводжувались грою на музичному інструменті. На означення інструмента, яким користувалися співці дум, найчастіше вживається у давніх письменах слово «кобза». Думку про те, що первісні думи складали сЯ на честь загиблого героя, підтверджують дослідження, які вказують, що епос багатьох народів за своєю природою, за походженням дов’язаний з плачами і похоронними голосіннями (Плачі за Патроклом, Гектором і Ахіллом нібито стали початком «Ілліади», плачі за Зіґфрідом і Бургундами були імпульсом до виникнення «Пісні про Нібелунгів» і т. п.).

Стосовно українських дум вперше це зауважив М. Максимович, а потім продовжив і розвинув цю думку . . . . .

Для класифікації дум, яку намагалися здійснити різні дослідники, як правило, використовувалися два найпоширеніші принципи: хронологічний і тематичний. Зокрема, хронологічний принцип використав у своїй праці «Исторические песни малорусского народа» М. Драгоманов. Зауважимо, що у цій праці він не виділяє думи як окремий жанр, а зараховує їх до історичних пісень. Здійснюючи класифікацію, він поділяє їх відповідно до часу виникнення, визначаючи такі основні групи:

 

1. Пісні віку дружинного і княжого (тексти 14—15 ст.).

2. Поезія козацького віку (16 — середина 18 ст.).

3. Пісні віку гайдамацького (II половина 18 ст.).

4. Пісні віку рекрутського і кріпацького (кінець 18 — І половина 19 ст. (до відміни кріпосного права — в Австрії 1848 р., в Росії 1861 р.)).

5. Пісні про волю (II половина 19 ст.).

 

Проте цей принцип, більше пристосований до класифікації історичних пісень (до числа яких Драгоманов зараховував також і соціально-побутові пісні), виявився непридатним для класифікації дум. По-перше, думи як давніший жанр, що виник задовго до історичних пісень, представлені багатьма текстами, походження яких важко встановити, а тому неможливо визначити, до якого періоду їх відносити. По-друге, тематика дум суміжних періодів не просто перегукується, а є часто тотожною. Наприклад, думи 14—15 ст. та 16—18 ст. об’єднані темою боротьби проти іноземних загарбників, життя і страждання захоплених у полон козаків у чужинецькій неволі. Тому, переконавшись у некоректності такої класифікації жанру дум, інші дослідники використовували . . . . .